Монстрики в дорозі – Перше лякання в місті

У БУДИНОЧКУ МОНСТРИКІВ

Глибоко в чарівному лісі, серед високих дерев і світних квіточок, стояв маленький будиночок.

Жила в ньому не бабуся.

І не гномик.

Жили в ньому четверо монстриків!

Синій Силоміл був великий і сильний.

Зелений Злобо був вічно незадоволений.

Фіолетовий Мудрош усюди носив із собою велику Книгу монстрячої мудрості.

А рожева Фуфоміла постійно усміхалася й обіймала свого плюшевого ведмедика Брумка.

Одного вечора Мудрош розгорнув свою велику книгу.

МУДРОШ: Слухайте! Тут написано: «Кожен справжній монстрик мусить хоч раз налякати дитину».

Злобо зіскочив зі стільця.

ЗЛОБО: Нарешті! Сьогодні ми будемо страшними!

ФУФОМІЛА: Бу-у-у!

І вона засміялася.

ЗЛОБО: Фуфоміло! Так ти нікого не налякаєш!

СИЛОМІЛ: Я покажу вам, як це робиться. Я ж нічого не боюся!

З-за шафки почулося: ПІ!

Силоміл підскочив.

СИЛОМІЛ: Що це було?!

Фуфоміла захихотіла.

ФУФОМІЛА: Хі-хі-хі! Нічого, Силоміле?

ПІСЕНЬКА 1 – ЙДЕМО ЛЯКАТИ!

УСІ:

Туп, туп, туп, уже крокуєм,

до містечка ми мандруєм.

Бу сюди, бу туди, бу-бу-бу,

четверо монстриків вже тут!

Гоп і туп, ще крок вперед,

через струмок – і знов вперед.

Бу сюди, бу туди, бу-бу-бу,

дітей сьогодні налякаєм тут!

ФУФОМІЛА: Але тільки трішечки!

ДОРОГА ДО МІСТА

Монстрики рушили лісовою стежкою.

Над головами в них світив місяць, а дорогу освітлювали маленькі ліхтарики.

Злобо тренував своє страшне:

ЗЛОБО: Бу-у-у!

ФУФОМІЛА: Це було більше схоже на корівку.

ЗЛОБО: На корівку?!

ФУФОМІЛА: Му-у-у!

Силоміл почав сміятися.