Будиночок Кобі на спині

ОПОВІДАЧ: Далеко-далеко за місцем, де море зустрічається з небом, лежить чудовий океанський світ на ім’я Синьомор’я. Удень його поверхня мерехтить, наче тисячі маленьких дзеркалець. А ввечері? Увечері Синьомор’я поволі затихає. Сонечко опускається до води, вода стає золотою, а маленькі хвильки одна за одною котяться до берега. Ш-ш-ш... Ш-ш-ш... Ш-ш-ш... Під водою ростуть кольорові корали, між ними плавають маленькі рибки, а на м’якому піску відпочивають мушлі всіх можливих форм. Великі. Маленькі. Круглі. Гострі. І навіть такі закручені, що схожі на маленькі морські льодяники. Саме тут одного чудового вечора пливла маленька черепашка на ім’я Тукі. Тукі була дуже допитливою черепашкою. Коли вона бачила дірку в скелі, хотіла знати, хто в ній живе. Коли бачила бульбашку, хотіла знати, звідки та припливла. А коли на дні знаходила дивний камінчик, могла довго перевертати його ластою й розмірковувати:

ТУКІ: Що ж ти приховуєш?

ОПОВІДАЧ: Здебільшого він нічого не приховував. Це був просто камінчик. Але Тукі любила й камінчики. Того вечора вона спокійно пливла над морським дном. Шусь... шусь... шусь... Передніми ластами вона повільно розсувала воду й роздивлялася Синьомор’я. Повз неї пропливла зграйка маленьких срібних рибок.

ТУКІ: Привіт!

ОПОВІДАЧ: Рибки разом обернулися й зникли між коралами. Тукі усміхнулася.

ТУКІ: Тоді добраніч!

ОПОВІДАЧ: Вона пливла далі. На камені лежала морська зірка.

ТУКІ: Добрий вечір!