Жофка і хмаринка – Подорож до звірят

Жофка і хмаринка – Подорож до звірят

Казка на ніч

ОПОВІДАЧ: Був собі один маленький будиночок на краю тихого села. А в тому будиночку жила дівчинка на ім’я Жофка.

Жофка мала гарне світле волосся, а в ньому – великий бант, який вона дуже любила носити.

Одного вечора все вже було готове до сну.

Сонечко давно сховалося за пагорби. На небі світив місяць, а довкола нього підморгували маленькі зірочки.

Жофка лежала у своєму ліжечку й дивилася у вікно.

ЖОФКА: На добраніч, зірочки.

На добраніч, місяченьку.

ОПОВІДАЧ: І саме коли вона хотіла заплющити оченята, біля вікна з’явилося щось біле.

Спершу це було схоже на маленький клаптик вати.

Клаптик повільно підплив до вікна.

Він мав двоє веселих оченят, рожеві щічки й широку усмішку.

Це була хмаринка.

ХМАРИНКА: Привіт, Жофко.

ОПОВІДАЧ: Жофка здивовано сіла в ліжку.

ЖОФКА: Ти вмієш розмовляти?

ХМАРИНКА: Звісно. А ще я вмію літати. Хочеш трохи покататися зі мною перед сном?

ОПОВІДАЧ: Жофка подивилася на свою м’яку ковдрочку.

Потім на хмаринку.

А потім знову на ковдрочку.

ЖОФКА: Але тільки на хвилиночку. Бо вже час спатоньки.

ОПОВІДАЧ: Хмаринка підлетіла аж до вікна.

Жофка обережно на неї сіла.

Вона була м’якесенька.

М’якша за подушку.

М’якша за ковдрочку.

А може, навіть м’якша за найніжнішу вату у світі.

ХМАРИНКА: Тримайся!

ОПОВІДАЧ: Фу-у-ух...

Вони тихо піднялися над будинком.

Жофка бачила під собою своє село. У будиночках погасли вікна, і всі вже потроху засинали.

ЖОФКА: Куди ми полетимо?